Сентябрь 2024Зіткнувшись із вимушеним переселенням внаслідок конфлікту на сході України, сотні тисяч українців опинилися у скрутному становищі. Це вимагає всебічного правового аналізу та обговорення, з особливим акцентом на права, які повинні бути гарантовані відповідно до українського законодавства та міжнародних зобов’язань.
Забезпечення житлом є одним із найгостріших питань для ВПО. Відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", держава зобов'язана сприяти вирішенню житлових питань цих громадян. Однак, у реальності виконання цієї норми стикається з численними перепонами. У практиці важливо звертати увагу на рішення Європейського суду з прав людини, особливо такі, як [справа Аніщук проти України](http://hudoc.echr.coe.int), де підкреслюється важливість захисту житлових прав в умовах вимушеного переселення.
Ще однією важливою сферою є працевлаштування ВПО. Згідно з Кодексом законів про працю України, щодо внутрішньо переміщених осіб не може бути дискримінації за ознакою місця проживання. Однак, на практиці ВПО часто стикаються з бар'єрами при пошуку роботи, що стає предметом розгляду численних судових справ в адміністративних судах. Наприклад, у справі №107/2567/22 адміністративний суд задовольнив позов переміщеної особи щодо незаконної відмови у працевлаштуванні з боку одного з державних підприємств.
Сфера освіти також не оминула проблем внутрішньо переміщених осіб. Конституція України гарантує право на освіту для всіх громадян, включно з ВПО. Проте, в умовах переселення, доступ до якісної освіти для дітей та молоді з переміщених сімей іноді ускладнюється через брак місць у навчальних закладах або адаптацію до нового середовища. Закон "Про освіту" надає певні преференції для ВПО, зокрема, щодо зарахування у навчальні заклади. Роль судових органів у цьому контексті незамінна: суди виступають гарантом реалізації освітніх прав, що підтверджується сучасною судовою практикою, де підвищену увагу приковують справи, які стосуються забезпечення рівного доступу до освіти для таких осіб.
Особливу увагу слід приділити міжнародним стандартам захисту прав ВПО. Конвенція ООН про статус біженців 1951 року хоча і не стосується безпосередньо ВПО, але її принципи все частіше застосовуються на рівні судів ЄС та України для забезпечення більш широкого спектра прав.
У цьому контексті юридична спільнота має активно долучатися до обговорення шляхів вдосконалення національного законодавства та судової практики щодо захисту прав ВПО. Інтеграція норм міжнародного права, консолідація зусиль державних органів та громадських організацій є необхідними кроками для ефективного вирішення існуючих проблем.
Ця проблема не лише вимагає чітких законодавчих рішень, але й викликає потребу у підвищенні правової грамотності самих ВПО, що дозволить їм більш ефективно захищати власні права. Запровадження державних програм підтримки, що включають юридичну допомогу, могло б значно знизити рівень соціальної напруги та сприяти успішній інтеграції переміщених осіб у нові громади.
Зіткнувшись з викликами сьогодення, які лежать на перетині внутрішньої політики та міжнародного права, Україна має шанс не лише захистити права своїх громадян, але й додатково підкріпити свій європейський курс через надання взірцевого рішення проблеми ВПО. Очевидною є потреба у продовженні глибокого юридичного аналізу цієї проблематики, розвитку комплексних стратегій та залучення до цього процесу не лише державних установ, а й всієї правничої спільноти.