Відповідальность за воєнні злочини: майбутнє правосуддя над воєнними злочинцями.

Проблематика взаємодії національного, міжнародного права та юрисдикції Міжнародного кримінального суду (МКС) викликає інтенсивні дискусії серед правників. Насамперед, це зумовлено складністю доказування та кваліфікації дій як воєнних злочинів, а також визначенням підсудності. В Україні операційними залишаються положення Кримінального кодексу, особливо стаття 438, що передбачає покарання за порушення законів та звичаїв війни. Однак, з огляду на інтеграційні процеси та ратифікацію Римського статуту у 2022 році, важливе значення набувають механізми співпраці з МКС.

Інституалізація воєнних злочинів як об’єкта правосуддя вимагає першочергового вирішення питання компетентості судів. Національні суди здатні розглядати справи про воєнні злочини, якщо ці злочини скоєні на території України чи проти українських громадян. Проте, питання співвідношення юрисдикції є складним, особливо у світлі рішення Конституційного Суду України від 2023 року, яке окреслило межі конституційної відповідності застосування норм міжнародного права в національній судовій практиці.

Одним із критичних аспектів є збір, збереження та юридична верифікація доказів воєнних злочинів. Україна, користуючись підтримкою міжнародних організацій, зокрема ОБСЄ та ООН, впроваджує нові стандарти фіксації воєнних злочинів, що використовуються пізніше у національних та міжнародних судах. Такі ініціативи підтримують ефективність кримінального переслідування на глобальному рівні, оскільки дозволяють залучити до процесу незалежних експертів та створюють базу для судочинства в МКС.

Водночас суспільний контекст підкреслює етичні дилеми, з якими стикаються юристи. Справедливість суду над воєнними злочинцями є не лише правовим завданням, але й моральним імперативом. Питання амністії, примирення та відшкодування шкоди жертвам військових злочинів залишається відкритим. Міжнародний досвід свідчить про те, що навіть при наявності рішень суду, таких як вироки Трибуналу по колишній Югославії, суспільства мають тривалий період адаптації та відновлення.

Оскільки Україна продовжує впроваджувати реформи у своїй правовій системі, важливим кроком стане формування спеціалізованих судів або відділень, що займатимуться виключно воєнними злочинами. Це дозволить забезпечити ефективність правосуддя, спеціалізацію суддів та прискорить судові розгляди. Така практика вже має позитивні приклади у низці європейських країн, і може бути імплементована в Україні через відповідні законодавчі зміни.

На 2024 рік правнича спільнота України стикається з необхідністю поглибленого осмислення свого досвіду і пошуку інноваційних підходів до відправлення правосуддя в умовах війни. Динаміка правозастосування, інтеграція міжнародних стандартів у національну практику та спротив будь-яким спробам маніпуляції правосуддям становлять потужний механізм реалізації верховенства права, що є фундаментальним для майбутнього мирного співжиття. Ця дискусія повинна продовжуватися не лише на наукових майданчиках, а й у судовій практиці, сприяючи поступовому відновленню довіри до правових інститутів.