Конституційні аспекти адвокатської таємниці в контексті діджиталізації правосуддя

Адвокатська таємниця є одним із ключових елементів забезпечення права на захист в умовах сучасної правової системи України. Інститут адвокатської таємниці став об'єктом посиленої уваги у зв’язку зі стрімким розвитком цифрових технологій та реформуванням системи правосуддя. У 2024 році питання забезпечення конфіденційності інформації, що надається адвокатами, стало особливо актуальним в умовах зростаючих кіберзагроз та електронного правосуддя.

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (ст. 22) закріплює принцип збереження адвокатської таємниці, який охоплює весь спектр інформації, що стала відомою адвокату в процесі його професійної діяльності. Проте з введенням нових інформаційних технологій та систем зберігання даних постають питання про ефективність правових норм, спрямованих на захист цієї інформації.

Національне законодавство та рішення Конституційного Суду України визнають неприпустимість розкриття адвокатської таємниці без належного обґрунтування, посилаючись на гарантії, закріплені в ст. 63 Конституції України щодо права не свідчити проти себе. В умовах діджиталізації судових процесів використання електронних засобів комунікації значно ускладнює забезпечення конфіденційності, оскільки інформація може бути вразливою до несанкціонованого доступу.

Інноваційні державні ініціативи, такі як "Е-суд", спрямовані на вдосконалення судової системи, піднімають нові виклики для захисту адвокатської таємниці. З одного боку, обіг різних процесуальних документів в електронній формі зменшує час та ресурси, необхідні для розгляду справ, однак, з іншого боку, підвищує ризики кібератак та висування нових вимог до захисту персональних даних (Закон України "Про захист персональних даних").

Судова практика демонструє неоднозначні підходи до оцінки порушень адвокатської таємниці в контексті кіберзлочинів. За рішенням Верховного Суду у справі № 826/3632/19 (від 2023 року), було визнано недопустимими зібрані правоохоронними органами докази, оскільки вони були отримані внаслідок порушення електронної кореспонденції адвоката. Суд наголосив на необхідності розробки чіткіших критеріїв для захисту електронних комунікацій адвокатів.

Для підвищення захисту адвокатської таємниці в умовах діджиталізації юридична спільнота пропонує декілька підходів. По-перше, впровадження механізмів криптографічного захисту даних, що обмінюються через електронні засоби зв'язку. По-друге, створення уніфікованих стандартів кібербезпеки для адвокатів та адвокатських утворень. І по-третє, удосконалення правового регулювання у сфері цифрової адвокатської діяльності, зокрема, стосовно запобігання несанкціонованому доступу до інформаційних ресурсів.

На завершення можна зазначити, що в умовах діджиталізації правосуддя забезпечення адвокатської таємниці залишається критично важливим завданням. Адвокатура має бути адаптованою до нових реалій, активно брати участь в обговоренні законодавчих ініціатив та впровадженні сучасних технологічних рішень, здатних підвищити рівень захисту конфіденційної інформації. Цей процес вимагатиме злагодженої взаємодії між державою, правозастосовними органами та юридичною спільнотою для забезпечення захисту прав людини відповідно до вимог нової цифрової ери.

Цей аспект є важливим у контексті діджиталізації правосуддя. Враховуючи впровадження новітніх технологій в сферу юриспруденції, важливо підкреслити значення адвокатської таємниці, яка є невід'ємним елементом правової системи та охороняється Конституцією. Проте, дедалі більше виникає ризик витоку конфіденційної інформації через цифрові канали. Тому, ключовим є забезпечення безпеки даних та розробка нормативно-правових актів, які б регулювали ці питання, забезпечуючи недоторканність адвокатської таємниці в цифрову епоху.