Основна правова проблема полягає в неузгодженості між національним законодавством та практикою його застосування, особливо в аспекті ідентифікації та реєстрації ВПО. Процедура отримання такого статусу згідно зі статтею 4 Закону полягає в поданні заяви до уповноваженого органу із підтвердними документами. Проте на практиці реєстрація ускладнюється бюрократичними перепонами та нестачею ресурсів на місцях, що призводить до затягування процесу. Це частково обумовлено невідповідністю процедурних норм законодавства з реальними можливостями адміністративних органів.
Окремим важливим аспектом є вплив судової практики на становлення правової позиції щодо захисту прав ВПО. В останні роки судові органи все частіше стають на захист прав переміщених осіб, приймаючи рішення, що мають значення для стандартизації підходів. Наприклад, рішення Верховного Суду України щодо оскарження відмови у наданні статусу ВПО, які аналізуються у контексті захисту конституційних прав особи і принципу верховенства права.
Водночас, недостатня інформованість потенційних бенефіціарів про їхні права і процедурні можливості створює потребу в покращенні правової поінформованості. Сучасні виклики зобов’язують юристів приділяти увагу розробці рекомендацій для оптимізації цих процесів.
Введення нових технологій, таких як електронні реєстри та мобільні додатки, з метою покращення доступності і прозорості процесів, може мати вирішальне значення для ефективності надання статусу ВПО. Така технологічна модернізація, що вимагає змін у законодавстві, замінює паперову тяганину і підвищує ефективність роботи державних установ.
Прогрес також має торкнутися інтеграційних програм для внутрішньо переміщених осіб, зокрема у сфері їхнього залучення до суспільного та економічного життя приймаючих громад. Законодавству необхідно передбачити комплекс заходів із забезпечення доступу до житла, освіти та зайнятості для ВПО, що потребує міжвідомчої координації та прозорості у виділенні бюджетних коштів.
Зважаючи на ці правові та соціальні аспекти, розробка і реалізація ефективної стратегії захисту прав внутрішньо переміщених осіб має базуватися на конструктивному діалозі між державою, спільнотою юристів та міжнародними партнерами. Цей діалог повинен сприяти виробленню правових рішень, здатних адаптуватися до динамічного характеру сучасних викликів і змінювати парадигму правової підтримки у кризових ситуаціях.
