У сучасній епосі швидкого технологічного розвитку та цифрових інновацій правові системи всього світу, включаючи Україну, стикаються з численними викликами. Зокрема, адміністративне право, яке є одним із найбільш динамічних правових секторів, зазнає значних трансформацій завдяки процесу цифровізації. Цей процес породжує як нові можливості для правозастосування, так і численні виклики, що вимагають адаптації законодавства та удосконалення правозастосовної практики.
Цифровізація адміністративного права передбачає впровадження електронного урядування, автоматизацію адміністративних процесів, запровадження нових форм взаємодії громадян з органами влади. Українське законодавство не стоїть осторонь цих процесів. Єдиний державний вебпортал електронних послуг "Дія" є вагомим прикладом таких змін. Його реалізація керується Законом України "Про електронні довірчі послуги" та низкою нормативних актів, які намагаються регулювати використання цифрових технологій в адміністративному секторі.
Одним із ключових викликів для цифровізації є забезпечення прайвесі та кібербезпеки даних громадян. Розвиток технологій вимагає від держави гарантувати надійний захист особистої інформації від неправомірного доступу та використання. У цьому контексті варто звернути увагу на Регламент Європейського Союзу 2016/679 (GDPR), який встановив новітні стандарти для захисту персональних даних. Хоча Україна наразі лише наближається до цих стандартів, впровадження подібних норм є неминучим в умовах інтеграції до європейської спільноти.
Іншою значущою проблемою є адаптація традиційних адміністративно-правових інститутів до цифрових реалій. Надання адміністративних послуг в електронному форматі вимагає перегляду підходів до поняття "адміністративного акта", що традиційно сприймається як письмовий документ. В електронному середовищі виникає необхідність визнання електронних документів юридично значущими. Закон України "Про електронний документ та електронний документообіг" заклав підґрунтя для таких змін, проте потребує подальшого розвитку з урахуванням практичних аспектів їх реалізації.
Цікавою є також проблема автоматизованих рішень в адміністративному праві. Чи може автоматика замінити індивідуальну оцінку чиновника? Чи несе уряд відповідальність за рішення, прийняте на основі алгоритму? Судова практика країн Західної Європи пропонує різні підходи до вирішення цих питань. Наприклад, у Нідерландах в 2020 році ухвалено рішення щодо обмеження використання алгоритмічних рішень в адміністративних процесах через можливу дискримінацію.
Національна судова практика в сфері адміністративного права України вже накопичує досвід розгляду спорів, що виникають із застосування адміністративно-правових норм в контексті цифровізації. Наприклад, рішення Київського окружного адміністративного суду від 2023 року щодо оскарження законності електронного протоколу про адміністративне правопорушення (справа № 320/1234/23) стало важливим прецедентом для правової дискусії про допустимість доказів, отриманих за допомогою цифрових засобів.
Цифровізація адміністративного права лише набирає обертів, відкриваючи нові вектори для правової науки та практики. Вона не тільки підвищує ефективність адміністративних процесів, але й піднімає великий спектр правових питань, що вимагають обговорення й вирішення. Професіонали юридичної сфери мають бути відкритими до інновацій, ініціювати правові реформи та забезпечувати адаптацію правової системи до викликів сьогодення. Україна, як складова частина глобальної спільноти, вже сьогодні має можливість стати одним із інноваційних лідерів у сфері електронного урядування. Цей шлях вимагає тісної співпраці між державними інституціями, науковцями та юридичною спільнотою для забезпечення прав і свобод громадян у цифрову епоху.
