Одним із ключових нормативних актів, який визначає порядок реєстрації місця проживання дитини, є Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні". Відповідно до статті 6 цього Закону, місце проживання дитини реєструється за місцем проживання одного з батьків, за умови наявності згоди іншого з них, або за рішенням суду в разі відсутності такої згоди.
Водночас, стаття 160 Сімейного кодексу України встановлює, що місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. Якщо дитині більше 10 років, то така згода повинна враховувати думку дитини. Наразі, це положення наражене на критику з точки зору врахування інтересів самої дитини. Судова практика також демонструє складнощі у застосуванні цих норм, особливо коли йдеться про конфліктні розлучення.
Цікавим аспектом цього питання є розгляд Верховним Судом України справ, пов'язаних зі спором про місце проживання дитини. Практика показує, що суди намагаються, перш за все, враховувати інтереси дитини, які визначаються як "першочергові". Наприклад, у постанові Верховного Суду від 2023 року вказано, що "врахування стабільності соціального середовища та зв'язків дитини з близькими родичами є критично важливими при визначенні місця проживання".
Крім того, варто зазначити, що міжнародно-правові стандарти, такі як Конвенція ООН про права дитини, також акцентують увагу на принципі найкращих інтересів дитини. Стаття 3 цієї Конвенції закликає держави-учасниці враховувати, перш за все, інтереси дитини при здійсненні будь-яких дій стосовно дітей. Це є важливим орієнтиром для національного законодавства та практики.
У соціальній реальності зміна місця проживання дитини часто пов'язана з кардинальними змінами у її житті, і тому це питання слід вирішувати з великою обережністю. Як зазначають фахівці з дитячої психології, такі зміни можуть суттєво вплинути на емоційний стан дитини, її соціалізацію та емоційний розвиток.
Серед юридичної спільноти триває дискусія щодо необхідності внесення змін до Сімейного кодексу України та інших нормативних актів для забезпечення більш гнучкого і адаптованого до потреб сучасності підходу до визначення місця проживання дитини. Одним із перспективних напрямів є впровадження медіації у сімейні спори та розробка зразкових методичних рекомендацій для суддів, що гарантуватиме більшу узгодженість судової практики.
Отже, питання реєстрації місця проживання дитини в Україні на 2024 рік залишається надзвичайно складним і актуальним. Це питання потребує подальшого наукового дослідження, обговорення в юридичній спільноті та реформування нормативної бази з урахуванням кращих міжнародних практик. Тільки в такому випадку можна буде гарантувати дотримання прав дітей в умовах, коли суспільство і його потреби продовжують змінюватись.
